makingallhis nowhereplans

Книжка

Знаєте, камради, відтепер я вже не маю комплекса Чехова. Натомість маю власний роман.
Це моя перша прозова книжка. Тепер мені 38. Коли я оце дописала, мені було на два роки менше і майже все було іншим. Мова, заняття, місце проживання, зачіска, нейрони. Але щось лишилося. Любов до помідорів (можна й трьох) і сонця. Нелюбов до шуму й грудуділів. Псевдо Юлія Шекет і паспортне Юлія Тишко. Що буде далі, я сама не знаю, але якщо раптом що, то можна разом.
Якщо нєвзапно хочете це собі мати, напишіть мені. Віддам за 80 грн штучка :) Всі залучені кошти підуть на Samosad, Дивовижні та подібні корисні проекти, про що відзвітую. Але якщо раптом ви не маєте стільки грошей, не стісняйтесь та так і кажіть: якщо тре, ймовірно віддам за так.

IMG_20170711_130230
гдежекружка

(no subject)

Дивно вдавати, нібито не забагато
Кожного крику, кожного кроку по линві.
Дивно тримати яскраві картаті церати
На меблях кульгавих, на борті чиєму плинули

Милі і хвилі, і бурі далеко носили
Куцою кухнею до наднової америки.
Дивно вдавати: на денці лишилися сили
Взути сандалі і домандрувати до скверика.

Дивно вдавати здатність на шото впливати,
Дивно вчувати відсутність подиву втратою.
Дивно над водами знову на мить випливати
Повз рятівне, що прикрите тонкою цератою.
кефир

(no subject)

Тепла литка, плитка розігріта,
Розігрітий на плиті обід.
Споглядальне вигадане літо
Волі, що можлива в десять літ.

Карколомні обрії за дахом,
Незнайомі далі за двором.
Сонце пролітає тихим птахом,
Тіні довшають загубленим пером.

Я могла б нічого не робити,
Тільки ґав ловити при вікні.
Свіжовипране забуте літо
З мотузка вимахує мені.

IMG_20210614_200408
отражение

пам’яті романтики № N

квіти у вікнах світло на вітах
в скельцеві зблиски у мόзкові сплески
плетиво літа окремого світу
пальці несила ні злити ні плести

чахнеш на чатах чарований чітер
в море повітря тре маску і ласти
вічний червневий у черепі вітер
не перенести не перекласти

IMG_20210727_204607
гдежекружка

"Не йди тепер..."

Не йди тепер. Моє життя спливе
По втечі. Ти повернеш – сліз не сплине,
Не стане сміху, ревнощі не стиснуть,
Підземним струсом біль не зареве.

Кохана, не кохання все оце.
Друзяки втямлять, будуть пересуди –
Та вище від осудної полуди
Кохана, некохання все оце.

Нам вищий сенс був зісланий з висот
Того життя, що блимає світильник.
Він в тім, щоб жити. Я тобі вітрильник
У морі цих смертельних злих марнот.

Як ти сама, в надії чи біді,
Як рушиш у страхітній глибині?
Коли пливеш – то чом ти не в мені?
Коли пустий – я нащо на воді?

Із Геннадія Жукова
(оригінал)
няф

(no subject)

зоряний пил пив каву і спав
о пів на другу зорів
сів на таксі для світу пропав
зір підіймав дгорі

пилові іншому в вухо сопів
хрипко блукав межи мов
зораний день упрозорений спів
не наднова любов

зоряний пил свою чашу доп’є
повільний мов зоряна ртуть
зоряний попіл серце моє
стукає в мене отуть

IMG_20200801_185257
отражение

футуристична пісенька

статитимщо небо їться
неза знає небе зпеки
та деінде лине звідси
на морозі та без спеки

що не жде не ся рождає
ні в навруз ні на дівали
статитимщо нестра ждає
стати скрипом страді варі

дахи
отражение

(no subject)

саме та самота соматично вроста
і проштрикує пори корінням
саме та обкрада мов тупа простота
і подразнює ніздрі прозрінням

саме та припада на чотири ноги
сипле в очі світила студені
саме та самота є усім навкруги
припадаючи на всерівнодення

білим пилом у світлі зотлілих світлин
найсліпучішим зоряним пилом
і словами не важчими тлустих цеглин
під метеликом звільненокрилим

IMG_20201124_145909
кефир

Пісенька про сенс (автопереклад)

Ні в торжестві, ні в журбі
Сенсу нема. Голубі
Небеса почорніють і гепнуть
Морозом в мармизу тобі.

Навіть вода видатна
Не містить того вина,
Але його можна відчути
Стільки, скільки лунає луна

«Овва» чи «ойой». Німа
Штука, де сенсу нема,
Містить ледь чутний віддих,
Що твоє крило підійма.

І ти відчуваєш: лечу.
Намацуєш в ночі свічу.
Сенс ні в чім не увічнять.
Він у тебе в очу.

.
(оригінал)
makingallhis nowhereplans

(no subject)

Скажи мені, чи ти знаєш, що так мені серце краєш,
Де ти просто волаєш і мариш, а де помираєш?
Направду ж у місці розрізу не розрізнити,
Де кінчається розпач і де починається зникнути.

Скажи мені, чи то правду кажуть, що важать ніби
На вазі із жуті нажиті поважні німби?
Скажи мені, чи важливо ретельно приносити жертви,
Чи можливо просто до грубої книжки приносити жерти,

Мружитися в мереживі, вмощуватися в плямі тощо.
Чи можна розтанути, оминувши кораблетрощу?
Скажи мені, чи ти чуєш, дай знак мені, чи ти знаєш?
І якщо іще ні, то чому о четвертій все не засинаєш?