makingallhis nowhereplans

Книжка

Знаєте, камради, відтепер я вже не маю комплекса Чехова. Натомість маю власний роман.
Це моя перша прозова книжка. Тепер мені 38. Коли я оце дописала, мені було на два роки менше і майже все було іншим. Мова, заняття, місце проживання, зачіска, нейрони. Але щось лишилося. Любов до помідорів (можна й трьох) і сонця. Нелюбов до шуму й грудуділів. Псевдо Юлія Шекет і паспортне Юлія Тишко. Що буде далі, я сама не знаю, але якщо раптом що, то можна разом.
Якщо нєвзапно хочете це собі мати, напишіть мені. Віддам за 80 грн штучка :) Всі залучені кошти підуть на Samosad, Дивовижні та подібні корисні проекти, про що відзвітую. Але якщо раптом ви не маєте стільки грошей, не стісняйтесь та так і кажіть: якщо тре, ймовірно віддам за так.

IMG_20170711_130230
гдежекружка

Пам'яті Лесі Харченко

Плачучи за людиною,
Яку ти бачив лиш раз,
Ти ревеш десь там за собою.
За тим завантаженим днем,
За тьмяним світлом у шумній кафешці,
В якому намагався трохи незграбно
Всадовити покраще у кадрі,
За заздрощами до усмішки,
За світлом, якого довкола так мало,
І що з ним робити, незрозуміло.

Плачучи за людиною,
Ревеш за залитою світлом картинкою,
За непоправно малою вервечкою років,
За скупою дозою дозволеного й отриманого.
Так можна плакати чашка кафешна,
Так може плакати клац затвору:
Я тебе торкався, я був тобою,
Та ти була краща. Якого ж чорта.

Плачучи за людиною, за світлиною,
За усміхненим світлом,
Ти не можеш зарадити, зупинити,
Як казала вона того дня,
Дивлячись у той засвічений кадр:
Та несила усіх порятувати.

Плачучи за місциною,
За дниною, за планетою,
За крихкою такою ж неголосною іскрою,
Хочеш витерти за собою,
Припинити ревіти
За тим упертим своїм
Та оплакати справді іншу людину,
Світло, якого інше ніщо не заступить.

Леся Харченко
кефир

(no subject)

Як робить собачка? Щось типу ав-ав.
Це, схоже, дитино, – єдине що знаю.
Як робить любов під наркозом зі справ?
Та робить хлип-хлип, але блін не щезає.

Як робить час? Він робить тік-так.
Тріпоче у грудях старенький дзиґарик.
Як роблю я? Якось завше не так.
Та завжди ефектно. З ефектом Зейґарник.
отражение

<урбан-скетч про трошки сонця на Арт-Причалі>

На повні груди на певні миті
Надходить повінь та гріє кремінь
Пере повітря дірявить темінь
Лишає тіні в очу розмиті

Вона не знає собі причини
Не знає краю секунді раю
Вона піде і листок розкрає
І двері в літо на рік причинить
гдежекружка

Мій мінімум

Мої ноги і руки, мій мінімум при мені,
При мені три примари і тінь золотої зелені,
При мені три пригоди, до пороху перемелені,
При мені три-чотири промені проливні.

А от солі той спільний пуд розчинився в воді,
Просолив океан, але не придався за приводу.
Колообіг води у природі кудись-то виведе,
Але сплинуть із піною разом літа молоді.

При мені сундучок, і в ньому три міни скарбів,
І ніщо неодмінно не передбачає вибуху.
При мені нерозмінна монета глибокого видиху
І надія на мінімум смислу біля губів.
гдежекружка

сто перший липень

літо ти потопельне попіл крізь пальці куди ти
капелюшок від попелюшки також тікає
вітром вітрилом невтриманим трепетом
шкіро ти тепла лапи у капці
пальмо у кадці у сонячній ляпці
куди ти
тупцяєш

сплю не чіпайте аж крапля плям
сплющилося на підвіконні
сліпуче – посипався спалах
як мураха по спині спітнілій
тих наших рейках і шпалах
сплетено
спалено

лепет і пильне вдивляння у кожну плямку
поступово спливають – сто перший липень
плине собі перевальцем
правда не так уже і розпечено
як на пустелю доволі стерпно
спиняється
те спонтанне

бажання
стукати в клямку плакати бляха ну як то не любиш
бажання
побігти побігти побігти
сказати сказати сказати сказати
гдежекружка

(no subject)

Ти хотіла побачити простір прочинено, незатьмарено,
Нічого такого захмарного, просто не так захмарено,
Розплющено, незабембано справами, правим і лівим і –
Просто відкрито до дзвонів леткої зливи і сливи і –

Ти хотіла побачити милі і мислі звільнено,
Заокруглено, промальовано, уповільнено,
Де крайнеба палає і ніщо його не займає –
Придивилася і побачила, що дороги немає.

Ні стежинки, натомість скажені заяложені скважини,
Де ніякі кроки твої на жодних вагах не зважені,
Де на кригу полярну перетворюється свіже морозиво.
Але ти просилася в простір. Ласкаво просимо.
гдежекружка

(no subject)

Ти стигла-стигла – і не встигла,
Солона грушко, тиха іграшко –
Кивнула ствердно, ствердла, вистигла,
Втупилася у вікна сторожко –

Все буде краще, буде звикліше –
Крізь шкірку, полуднем розплавлену,
Щілину в рамі, віск на свічці, ще –
Відталу гілку, взимку зламану.
гдежекружка

Ізоляція: запах

Запах парфумів із аеропортів,
Запах попкорнів із кінотеатрів,
Подмух тунельний –
Вітряний і нафталінний,
Мій ніс починає вас чути.

Хто міг подумати,
Що ти можеш такого потребувати –
Що тобі колись буде жалко
Запаху роздягалки,
Запаху вуличної сосиски.

Мій ніс починає вмикати
Власні букети, власні токати –
Може, так буде і потім,
Коли вже від нас не буде
Нічого, крім ледь кольорового вітру –

Залишиться тінь бузкового оберемку
На розі Кирилівської і Щекавицької,
Залишиться присмак бальзаму для губ,
Котрий пам’ятатиме
Запах твого светра.
отражение

Тобі повітреві

І нема нічого основного,
Крім зволоженого свіжого нічного,
Що пролізе у нейрон крізь ґрати,
Що його можливо увібрати.

І нема нічого геть наразі –
Острова скарбів, морів фантазій,
Всі ті брами, скельця, крильця, рими –
В доторку, що весь бере периметр

Шкіри, борозни кори, і шкірки
На губах, дрібної в серці дірки,
І кори на гілці, і у ніздрях –
В проштирку повітряного вістря.